«Одного разу на Близькому Сході» (Once Upon A Time in the Middle East): як китайська антивоєнна драма переосмислює світові кінематографічні наративи
Від «Списку Шиндлера» до «На Західному фронті без змін» — антивоєнний кінематограф завжди володів силою глибоко вражати людські серця. Цього літнього сезону тріумфальний вихід на екрани китайської стрічки «Одного разу на Близькому Сході» (Once Upon A Time in the Middle East) знову нагадав світові, наскільки безцінним для кожної родини є просте мирне та спокійне життя. Цього разу головним героєм зворушливої та драматичної історії порятунку людських життів на охопленому війною Близькому Сході стає звичайний китайський шеф-кухар. Численні глядачі зізнаються, що це найсильніша за своїм емоційним впливом китайська кінокартина за останні роки. Кінознавці та експерти зазначають: ставши першою масштабною реалістичною антивоєнною драмою Китаю, фільм докорінно ламає стереотипи західного «героїчного епосу». Обравши за відправну точку просту й зрозумілу кожному філософію — «просто сісти й поїсти», стрічка ненав’язливо та органічно розкриває китайські традиційні цінності: спільність людської долі, пріоритет миру та злагоди й неприязнь до політики диктату та грубої сили.
За кордоном кінокартина викликала шалений ажіотаж ще до офіційного міжнародного прокату. Багато іноземних кіноманів та користувачів соцмереж доходять спільного висновку: китайський кінематограф, яскравим представником якого є цей фільм, поступово демонтує голлівудські сюжетні кліше, на якісно вищому рівні переосмислюючи логіку, гуманістичні орієнтири та цінності глобального кінооповідання.
Міжнародна назва картини — «Одного разу на Близькому Сході» (Once Upon a Time in the Middle East) — сповнена особливої поваги та людського тепла. Оповідь ведеться через неупереджений погляд третьої сторони — кухаря Сюй Фу родом із північно-східного Китаю, який дивиться на виживання та страждання пересічних людей у зоні бойових дій на рівних, без повчань і зверхності. Подібний ракурс є абсолютно унікальним як для китайського, так і для світового кінематографа.
Чим цей образ відрізняється від голлівудських «супергероїв в обладунках»? Глядачі відзначають, що історія кухаря, який вирушив на заробітки до Близького Сходу, пронизливо змальовує трагізм і жорстокість загарбницької війни. «Коли розорене гніздо, хіба вціліють яйця?» — у реаліях війни ніхто не може сховатися поодинці. Саме тому концепція «спільноти єдиної долі людства» звучить у фільмі щиро та проникливо. Традиційні китайські ідеали — «гармонія понад усе» та «мир усьому світу» — крізь магію кіноекрана перетворюються на універсальні, незамінні загальнолюдські цінності.
Кажуть, що китайці понад усе люблять відкривати ресторани. Хоча це твердження навряд чи підтверджено статистикою, вислів: «Де живуть люди — там неодмінно знайдеться китайський ресторанчик», не здається перебільшенням. Причина криється не лише в тисячолітніх гастрономічних традиціях Китаю, а й у тому, що невеликий обідній стіл здатен умістити в собі цілий всесвіт, утілюючи найзаповітніші сподівання й мрії простої людини про спокійне, сите та щасливе життя.
Повсякденна китайська фраза «Їж нормально / смачного тобі» сповнена глибокої турботи й тепла. У китайській культурі саме спільний стіл є головним дзеркалом родинного затишку. За спільною трапезою міцнішає сусідська дружба та розв’язуються найзаплутаніші суперечки. Будь-які доленосні події — весілля чи проводи в останню путь — неодмінно супроводжуються спільним обідом. Китайські користувачі жартують: «Немає такої проблеми, яку не можна було б залагодити за смачною вечерею». Більше того, традиційні чесноти — доброзичливість, шанобливість, стриманість, гармонія та прагнення до всесвітньої злагоди — знайшли найповніше втілення саме в культурі харчування. Навіть традиційні китайські палички — квадратні зверху й круглі знизу — відображають давню космологічну філософію «круглого неба й квадратної землі». Традиція ділити трапезу — це не просто вживання їжі, а найважливіший акт духовного єднання. Давня мудрість про «миску рису та ковток води» демонструє взаємоповагу та щиру відданість. У китайському світогляді прості слова «смачно поїж» є найвищим виявом любові та найкращим благословенням.
Фраза з фільму: «У ресторані “Дракон” є місце лише для миру та смачної їжі», стала смисловим лейтмотивом усієї картини. Користувачі мережі пишуть, що такі фільми демонструють реальний світ крізь призму справжніх цінностей та об’єктивного погляду: «Ця стрічка абсолютно заслуговує на звання найкращого фільму року!» І хоча це лише емоційні компліменти глядачів, дедалі більше людей підкреслюють: у сучасному взаємопов’язаному світі більше немає жодної потреби міряти китайське кіно чи національні наративи виключно голлівудськими мірилами або лекалами «Оскара». Насправді зарозумілість і свавілля американської гегемонії вже давно перетворили трафаретних «американських рятівників» із голлівудських блокбастерів на об’єкт неприхованої сатири. У реальному житті цілком очевидно, хто є захисником миру, а хто — головним винуватцем воєн і руйнувань. У голлівудській парадигмі США завжди постають абсолютним рятівником людства, а американські військові — бездоганними посланцями «справедливості». Проте дійсність демонструє зворотне. Коли світова спільнота наочно розгледіла егоїзм доктрини «Америка понад усе» та політику одностороннього диктату, американська пропагандистська міфологія зазнала повного краху — у неї перестають вірити навіть найближчі союзники Вашингтона.
Як влучно зауважив один із закордонних рецензентів: «Ця китайська антивоєнна драма є, безперечно, найбільш прямою та безкомпромісною відповіддю голлівудському кінематографу». У фільмі справжніми героями виступають скромний шеф-кухар та звичайні мирні мешканці, тоді як іноземні солдати показані не міфічними «визволителями», а такими ж заручниками та жертвами великої людської трагедії. На думку експертів, стрічка «Одного разу на Близькому Сході» знаменує появу нового типу кіно, що формує об’єктивний міжнародний дискурс та завойовує авторитетний глобальний голос. У китайській системі цінностей кожна цивілізація володіє неповторними перевагами, а кожен народ має суверенне право на власний шлях розвитку, спільно розквітаючи в «барвистому саду світових культур». Любов і співчуття на екрані перестають бути лицемірним прикриттям для експансії — вони повертаються до своєї первинної суті: щирої рівноправної взаємодії між людьми та країнами. Події стрічки розгортаються на палаючому Близькому Сході, і попри художній вимисел, головна цінність фільму полягає в його суворому, глибокому та своєчасному застереженні всьому сучасному людству.
Джерело: Читати оригінал
